Yep It`s Not Nope

Дар`я Криж. Контрабанда самотності

Letters / Poetry, Letters 09 Июль 2017
<p>Иллюстрация Вероники Коломиец</p> (фото: )

Иллюстрация Вероники Коломиец

* * *

Вона іде спати до сусіднього міста,
Щоб не заважати йому духовно рости
Не заважати йому читати її листи
І палити їх в морі чужої цноти та чистоти.
Вона іде спати, облизуючись на собак
Нехай би вони вкладалися їй до ніг
Коли вона закриває міцно фіранки своїх повік
Коли собі і йому поступово вкорочує вік.
І коли сходять зливи на сірі старі дахи
Вона спить із відкритим, мов рани чужі, вікном
І коли вона спить, інтимний її метроном
Відміряє її страхи.

14.06.2017

* * *

Навпростець не піти, у пітьмі не знайти свічок
Бог лежить у воді, і чіпляє на свій гачок
Гнів та злобу, розкаяння, сльози, зневіру, страх
Бог лежить і співає, на темних його вустах
Не юрмляться німі, не читають священних слів
Бог лежить у воді і його благодатний спів
Розлітається небом мов ластівки чи стрижі
Поруч з ним розсідаються злодії та бомжі
Він співає і з неба витягує на гачок
Всю безодню любові, всю млость воскових свічок
Всі нікчемні, наївні, самотні, важкі слова
Всі чужі порожнечі.
Нічого не забувай!
Всих самотніх, потомлених, мертвих в чужих очах
Всі жіночі страхи, і один чоловічий страх
Всих, хто йшов за тобою й тонув в чорних товщах вод
Всих, кого ти не знаєш, але це все твій народ!

І Господь завмирає. В прозорість його очей
Небо ллє порожнечу. І тепле його плече
Проступає з води і рельєфи його думок
Розсікають цей світ до кісток.

* * *

Кохаються, дивляться на дахи
стрічають світанок голі, несплячі
така їх спокійна легка удача.
Кахони і цитри, варгани й скрипки
Співаючі чаші.

Ці звуки квітчатимуть шлях із долин
У гори високі, далекі, холодні
Де ріки народжуються повноводні
Де тіло Землі, де гірчіший полин,
а сни — первородні.

Дахи спорожнілі на ранок дзвенять,
вібрують, ховають чиюсь таємницю
співаючі чаші, порожні криниці
кохаються, дивляться і гомонять
смішні, білолиці.

Уся геометрія їхніх тату
не зробить їм мапи, не видасть їм коду
вони не пірнають, не знаючи воду
свою недосяжну життєву мету
замінюють на
свободу.

06.06.2016

* * *

Контрабанда самотності через нічний Босфор
Відпускає, болить, відпускає, болить, пече.
Розлітаються чайки, стакан розбиваю вщент.
І уже не рятує стамбульский смішний акцент
Десь у сумці блокнот і підточений Koh-i-noor.

Бог, напевно, скетчує усі ці малі життя
Поворот голови і на себе ти сам не схожий.
Що і як там у тебе, розказуй, будь-ласка, Боже.
Може хтось з вчителів став суворіший чи ворожий?
Адже скетчі твої все летять і летять в сміття.

Контрабанда самотності через нічний Босфор
Світ спокійний, гарячий, безсилий в нічну годину.
Я наосліп шукаю у всесвіті цім людину.
І коли без надії я справу свою покину,
Наче у невідкладній лишають пустий коридор,

Ти бери мене за руку, і відпускай гріха
За всю злобу і гордість, за чорні гіркі образи
І полегшуй мій хрест, мої розпачі й метастази
І без жодної вартої самокопання фрази
Знов нагадуй мені:
Ти легка.
Ти. Легка.

9-10.11.2016

* * *

Письменник, який не чує, схожий на боксера, у якого не функціонує лівиця.
Е. Хемінгуей.

Звук, розтягнутий у повітрі
Як геодезична лінія чи твоє тіло вві сні
Звук, який створює вітер
в мені
Звук, коли не хочеться говорити
І ти запихаєш його назад
Звук із яким сульфінії б’є град.

Звук прочитаних книг, звук із яким розгортають листа.
Звук, з яким оберіг розбивається на друзки
Звук, із яким літаком набирається висота
І він нестиме тебе, туди, куди летять
Усі літаки

Звук із яким котів загризають великі пси
Звук із яким покидають своє житло
Ті, хто любив його і ті, хто його не любив
Звук, із яким ламаються голоси, і від холоду — скло.

Звук із яким стріла входить у теплу плоть
Звук, їз яким святі роблять свої дива
Звук із яким до Сина сходить з небес Господь
Звук із яким дитина в тобі дозріва.

Звук перших сліз, гарячий, якщо так кажуть про звук
Звук крові у скронях, звук гільз
Звук мертвих, найтонший звук
Звук, із яким усі вдови йдуть з цвинтарів.
Звуки реінкарнацій. Звуки нових життів.

Звук, розтягнутий нерівномірно
Між секундою після і секундою до.
Звук, який з’являється без всяких на те підстав.
Звук ламаний мов дороги, якими перетинають кордон
Звук твого сміху, який хтось купив чи вкрав.

Звук, із яким у хреста забивають останній цвях
Звук, із яким любов котиться у світи.
Звук — це маленька спроба окреслити, де є ти,
Де є твій шлях.

Звук із яким стаються відхилення від орбіт.
Звук, від якого холодно чи тепло
Звук, коли вперше бачиш гало
Звук, із яким обертається світ.

* * *

Вона несе у валізі шипшину
До моря її несе.
Мокре її чоло цілував на прощання
Зранку.
Все, що її тривожить, лякає понад усе
Вона мені записала на потерту крихку
Болванку.
Вона несповна любові, що повільно її вбива.
Коліна її розбиті в пластирах і порізах
А все, де між нами точно вона була неправа
Охайно вона складає в квіткову свою валізу.
Коріння її сум’ять, мов літній шалений пил,
Вгризається у думки, і тріщинами іде
І як би я там до неї ночами не говорив,
та серце її вологе, як гомін її грудей.

Вона несе до моря шипшину, м’яту і флердоранж
Валіза її маленька — морок моїх ночей
Вона вся — перетин ліній, дівчинка в стилі гранж,
Яку я завжди не встигаю
поцілувати в плече.

25.06.2016

* * *

Кольори розриваються повз твоїх голих ніг
Кольори угризаються в небо мов пензлі в фарбу.
Ти уперше себе за сто років в люстро підстриг.
І волосся лежить, покриваючи плач і сміх
І зелені луги і шалений гірський потік
І чиюсь із чиєюсь докупи зліплену карму.

Це волосся руном покриває людське буття
Білі пасма блищать мов коштовності в сильну зливу
А по місту червоним написано «укриття»
Ти уперше підстриг себе — що це за відчуття?
Вперше вийшов з кімнати, де вічне своє життя
Гаяв тихо крізь сни і крізь усмішку несміливу.

Вічний анабіоз поступається наче лід
На Чаадалі, де сонце свою забирає паству
Весь твій внутрішній Всесвіт — реліктовий аммоніт
У закрученій мушлі так голосно чутно світ
Цей глибокий, широкий, співочий, величний світ,
А ти чує лишень, як «Гради» луплять в Попасну.

Кольори, кольори... від любові гірчавий сон
Трохи шавлії й глоду на донці горнят забутих
А у дзеркалі пасма злітають, мов птах, зі скронь
А у дзеркалі той, хто сідає в пустий вагон.
І крізь вікна і речі, крізь час і палкий вогонь
Сплячих міцно й живих переконує
Бути.

* * *

Все це незриме — світло чужих осель,
Примари і привиди. Збирай свій наплічник, агов.
Як наповнює сила Землі тектонічний басейн,
Так і мене наповнюють злість і рідше любов.

Я кажу: поспішай побачити увесь цей світ до кінця
Пальці свої притискай до пульсу чужих життів
Поспішай поки бачиш, зняти риси його лиця
І рахуй незліченні парості риштаків.

Напувай дикі квіти, маленьких люби котів
Заглядай у приховані, тихі, малі міста,
І якщо твоє серце один напинає гнів
І якщо твоя віра у світло крихка й пуста

Дочекайся самотності, холоду і війни
Дочекайся порожніх і чорних, сліпих ночей.
І тоді полюби, те, що нищитимуть вони
І тоді полюби. І від тебе це не втече.

Все це незриме — світло майбутніх днів
Світло твоїх перемог над маленьким злом
Та, що в тобі живе в облозі вогнів
Та є в тобі
теплом.

* * *

Він виходить водночас від усіх жінок, яких він колись любив.
Вони проводжають його словами вдячності — теплі, ніжні, ранкові.
І він знає усіх тих дітей, яких він колись створив
Він навчався всіх мов, на яких написані їх колискові.

Він проходить крізь двері, сила в його чолі
Він стягає крізь голову светри, сорочки, футби
І ступає спокійний по чорній вогкій землі
І співає свої монотонні ранкові сутри.

Він іде через місто — свій історичний дім
Світ вже якось погущав — він мірить цей світ містами.
Він не знає, який буде завтра Єрусалим
Він не спить, адже знає, що у землі під нами.

Він проходить водночас під склепіннями всих на світі воріт
Він не знає, який це — червоний, з кавалерійським підбоєм.
Але якось сказав йому дуже старий ворожбит:
«Він завжди буде поруч. Завжди буде з тобою».

Щогли сплять, сплять рибалки, яких він ніколи не знав.
Не питав їх про риб, про дияволів в серці і в морі,
Про великі скарби, на які кожен з них зазіхав,
Та лишив їх на дні, в глибині, і спочив у покорі.

Він торкається Вічності мовчки, як торкається всих на світі жінок.
Він не схожий на себе наступної кожної миті.
І ми будемо ним називати наших дітей, вірних псів і сузір’я нових зірок.
І ми будемо спати, теплом його Вічним сповиті.

* * *

Це такий невимушений потік усвідомленості
Від нього всередині водоспади,
До яких така небезпечна дорога
Через ще не протоптані тропи лісів
Через зойки птахів, через тишу,
Яка залишається, коли нестає голосів.
Через небо і Бога,
які завжди
трошечки вище.
Через хащі великих сумнівів.
Через відчуття, що ніколи
Не бути, ані мудрими, ані розумними.
Через той, де все губиться,
Внутрішній сховок.

Це такий невимушений потік усвідомленості
Від нього всередині водоспади,
Водоспади, на шляху до яких
Відмовляють гальма на небезпечних спусках.
Водоспади, на шляху до яких
Від втоми і спеки лускається
Шкіра і упередженість
Дихати важко й млосно
Дорога на водоспади —
Це внутрішня зосередженість
Це, коли чутно, як у тілі ростуть кістки
Але так і не видно росту.
Водоспади блискучі, як прикраси з луски,
Від яких людям добре, а рибам — млосно.

А дороги, що їм, вони бачили кожного з тих,
Хто по двоє їхав на водоспади,
тих, хто встиг і тих, хто не встиг.
Тих, хто міцно любив, і тих,
Хто був самотній, хоч був удвох.
Тих, кому цю дорогу вказав Диявол, і
рідше — Бог.
Тих, хто лаяв когось, тих, хто зраджував і мовчав.
Тих, кого ми не знаємо, доки не закричать.
Тих, хто перші корали збирав вночі під дощем.
Тих, хто пив і спивався, і тих, хто болить плечем.
Тих, хто робить тату відчайдушно, без сльоз чи зітхань.
Тих, хто реінкарнується в перше з своїх кохань.
Тих, хто знає Самотність як меншу з своїх сестер.
Тих, хто десь на Forsquareі в десятку кав’ярень мер.
Тих, хто хоче дитину, і тих, хто хоче бабла.
Тих, хто ззовні красивий, але ця краса гнила.
Тих, кого водоспади не приймуть, навіть і не проси.
Тих, у кого зриваються сльози від Вічності і краси.
Тих, у кого є йога, і тих, у кого є драп
Тих, у кого немає ніяких дорожніх мап.
Тих, у кого є жінка, і тих, у кого є дві.
Тих, у кого весь Всесвіт вміщується
У голові.

Це такий невимушений потік.
Він то сходить на зойк
То злітає з твоїх повік
Сльозою
І водоспадами.
Рік у рік.
Рік у рік...

голосов

Вы должны быть зарегистрированы, чтобы комментировать статьи и отправлять сообщения непосредственно редакции. Пожалуйста, войдите или создайте бесплатную учетную запись пользователя.