Yep It`s Not Nope

Макс Товстий. Блюзвіз

Нарратив / Ukrainian Music, Interview 07 Август 2017 / Константин Качалов (author)
<p>Афиша The Heavy Crawls в Гамбурге</p> (фото: )

Афиша The Heavy Crawls в Гамбурге

Після наших двох євротурів за місяць (12 + 18 днів) Європа стала ближчою і не такою важкодоступною як колись. Звісно, я багато де був як турист, але гуляти по Гамбургу як турист і як музикант, в якого вчора був концерт — різні речі. Я мріяв виступати за кордоном ще, мабуть, як тільки почав виступати на сцені. Мої пісні англомовні, музика — неформат для нашої сцени, а там я почувався як вдома. Проблем не було, на щастя, я за освітою перекладач і спілкування з організаторами/звукорежисерами/журналістами було легким і невимушеним, майже усі в Європі знають англійську досить непогано.

Перші запрошення The Crawls надходили ще в 2013—14 роках, коли ми тільки утворилися. До цього я грав в групі Turnaround, але ми не були активними в соцмережах, і про нас мало хто знав до виходу другого альбому (2014 рік), що став і останнім в дискографії групи. Crawls тоді «процвітали» — багато концертів, нові відео з виступів та кілька кліпів, перший зарубіжний лейбл, перший вініл.Про нас почули і нас звали виступати за кордон, але не вийшло. Банально не було грошей на подорож, та і візу отримати важко було.

В 2016 вийшов третій альбом групи i ми стали The Heavy Crawls. Нас було троє, матеріал цікавіший, прогресивніший, але в той же час більш класично-роковий, менш гаражний і більш блюзовий. Я вирішив, що чекати вже нема на що, пора їхати за кордон. Коли спланував половину туру, залишили групу спочатку одна, а потім й інша учасниця колективу. Заміну я знайшов швидко, ми нормально підготувалися і поїхали в перший тур на десять концертів (один в Україні, дев'ять у Румунії та Угорщині). Наступний тур — з перервою в два тижні, там були Польща, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія.

Ми отримали мало відмов, всі були по причині завантаженості майданчиків. Деякі клуби зайняті концертами до кінця року взагалі. Більшість організаторів просто не відповідали на повідомлення, з деякими я мав змогу поспілкуватися, вони пояснили це тим, що за день отримують 40—70 мейлів. Пару клубів сказали, що працюють з відомими колективами, які можуть зібрати хоча б триста чоловік.

Організувати тур дуже важко, це вимагає багато часу і терпіння. Шкода, що ніхто з моїх нових музикантів мені не міг допомогти, власне, це і стало однією з причин того, що і вони пішли з групи. Окрім організації концертів, треба було знайти транспорт, водія, апаратуру, місця для ночівлі і продумати логістику. Поділити обов’язки не вийшло і усе було на мені.

В Європі дуже популярний важкий рок: метал, стоунер. Хіба що в Німеччині більш популярний олдскульний рок в стилі 60-х. Мабуть, тому концерт в Берліні з групою Sonic Dawn i Love Machine я б назвав нашим найкращим. Там нас прийняли «на ура», власник купив в нас футболку і був в ній весь час після нашого виступу. Публіка всюди класна, хіба що в Угорщині дуже всі пасивні та флегматичні в більшості міст. Найкраща публіка, мабуть, в Німеччині, хоча важко сказати. Усі концерти закінчувалися кількома виходами на біс, всюди в нас брали автографи, купували мерч, називали мене Ukrainian Hendrix, кілька разів вилазили на сцену щоб мене поцілувати. На жаль, двічі це були не дівчата. А якщо серйозно, то люди дуже добрі і привітні.

Я колись писав лонгріди про наші два тури, основні відмінності це ставлення до музикантів, повага, доброта, привітність. Ось кілька прикладів:

  • в Румунії ми приїхали на концерт про який усі забули, так як Пасха, всі відпочивають, афіши немає, реклами теж. Перед нами вибачилися, заплатили навіть більше, накрили стіл, нагнали людей до початку концерта і як висновок — один з кращих концертів першого туру, в Україні його б відмінили, а музикантам нічого б не заплатили чи, в кращому випадку, дали б частину;
  • в Швейцарію приїхали на день раніше, нам дали де переночувати, дали безліміт на барі на обидва дні, в Україні переважно ліміт в стилі «одно—два пива на музиканта», тут був весь бар, пий скільки влізе. І так в більшості країн, в Берліні ящик пива на саундчек і ящик на концерт прямо на сцену поставили;
  • Пиво як символ відношення до музикантів, я після туру тридцять шість днів не вживав алкоголь, без жартів.

Більшість концертів були класними, у Берліні, Гамбурзі, чудові в Антверпені та Санкт-Галлені. Єдиний негатив був в угорському місті, назву не згадаю, так там був просто, вибачте, обісцяний клуб, де чуваки хавали наркоту не приховуючи. Ми ще виступали з якимись тупими металістами-панками, від яких несло усім чим можна. Досі не знаю, як нас туди занесло, але це все досвід.

Виступи в Європі вимагають грошей, там все дорого, треба бути готовим до цін, до платних доріг, до недешевого пального. У всьому іншому все як і в нас, тільки всюди треба свій беклайн, але, я впевнений, про це всі вже давно знають.

Найбільше ми заробили в Швейцарії та Бельгії, ще був непоганий концерт в одному Румунському місті, де окрім квитків, ми отримали ще грошей «зверху» від власника, який любить справжній рок-н-рол. Найменше ми заробляли на погано прорекламованих концертах, де грали за продані квитки, це було в Польщі, але це не стільки вина країни чи міста, як поганої реклами. З мерча найкраще йшли диски та вініл, хоча ми продавали і футболки, і касети, і плакати.

В турі ми познайомилися з кількома продюсерами та організаторами серйозних концертів, нам наобіцяли і тури, і виступити на розігріві у всесвітньо відомих груп, але поки що це лише слова. Втім ми часто спілкуємось, кажуть, просто чекають нагоди.

Наступні тури я поки що роблю самостійно, а паралельно шукаю барабанщика, який би не підводив групу. На басу мій давній друг Валера, з яким ми грали в Turnaround. Шукаємо третього учасника, з яким би досягли успіху і порвали б сердешну Європу.

Багато де публіка як і в нас, але в цілому більш «прошарена». Якщо нашим людям треба «кач», то там цінують технічність і дуже добре розбираються в музиці. Ми зіграли кавер на Atomic Rooster, групу, про яку майже ніхто не чув в нас, а там кілька людей впізнали цю пісню. В Берліні після концерту ми провели ще один день, я пішов у сусідній з тим, що ми виступали, бар. Люди біля входу стали співати мою пісню, а потім пісню Хендрікса Third Stone From The Sun, сказали, що я український Хендрікс і позвали на пиво. Ще я познайомився з Антоном Ньюкомбом, фронтменом групи Brian Jonestown Massacre, він теж зацінив наш олд-скульний рок.

Я помітив, що на більшості концертів люди так активно курили траву, що важко було дихати. Мені подобалось уявляти, що це не 2017, а 1967 рік. Особливо в тому ж Берліні, де на сцені було психоделічне світлове шоу, зроблене на справжній проекторах з водою та олією, ніяких флешок і ноутбуків.

В групі було важко, переважно ми веселилися, випивали, жартували, але під кінець набридли одне одному, я побачив що музиканти перегоріли, втомилися. Те, що мені було в кайф і було моєю метою життя, для когось було змогою вперше побачити Європу чи просто гарно провести час. Не хочу говорити ні про кого погане, все ж таки на той момент ми були однією командою, а про колег погане казати не треба. Скажу лише, що я розчарувався, але не втрачаю оптимізму в пошуці нових людей. Бути музикантом круто, подорожувати це цікаво, в Європі дуже гарно, бажаючі і зараз є пограти разом, але я пробую одразу знайти саме того (або ту), з ким буду грати не один рік.

Наступний тур в нас в жовтні—листопаді, хоча є запрошення і на початок вересня, і на кінець осені. Сподіваюсь, скоро зможу похвалитися хорошими новинами, але, поки немає офіційного підтвердження, — краще промовчу. Думаю, що далі буде тільки краще все, ми вийшли в нуль, не дивлячись на те, що дуже багато витратили на дорогу (1500 євро тільки за другий тур), а завдяки мерчу вийшли в плюс. Думаю, непогано для перших поїздок

Константин Качалов + ПРОСМОТРЕТЬ ПРОФИЛЬ

Author

Константин Качалов

голосов

Вы должны быть зарегистрированы, чтобы комментировать статьи и отправлять сообщения непосредственно редакции. Пожалуйста, войдите или создайте бесплатную учетную запись пользователя.